Нерідко вступаючи в цивільний процес, як адвокат, можна почути наступне: «без самого клієнта інтереси представляти в процесі не можна» або «на якій підставі адвокат може представляти інтереси клієнта і давати за нього пояснення». І як показує практика, навіть якщо допустити погрішність представника Феміди районного суду віддаленої області, то центральні суди Києва не особливо задаються цим питанням.

Так в чому ж полягає проблема представництва адвокатом інтересів клієнта в цивільній справі і чому судді так негативно відносяться до такої відносно «молодої» практики?

На мою думку спочатку потрібно заглянути в сам статус представника, його повноваження і права та статус адвоката.

Так, наприклад кримінально-процесуальне законодавство на відміну від цивільного визначає адвоката, як захисника, тобто особу, яка є окремим учасником процесу і уповноважена здійснювати захист прав і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, використовувати всі вказані в законі засоби захисту з метою з’ясування обставин, які виправдовують обвинуваченого чи підозрюваного, або пом’якшують його відповідальність. Така принципова різниця полягає в тому, що КПК не наділяє захисника функціями представника, тобто він не здійснює дії від імені підозрюваного чи обвинуваченого, але лише здійснює захист прав та інтересів даних осіб, тобто діє від свого імені. В цивільному процесі адвокат наділений функціями представника. Дана позиція закріплена в п. 4 ст. 42 ЦПК України, де вказується, що повноваження адвоката як представника можуть також посвідчуватись ордером, який виданий відповідним адвокатським об’єднанням, або договором. Суть судового представництва в цивільному процесі становлять дії, які в подальшому впливають на самого довірителя. Тобто сторона наділивши в цивільному процесі адвоката відповідними повноваженнями доручає йому вести справу від свого імені. Чомусь не зрозуміло з якої причини на даний час багато суддів плутають статус адвоката в кримінальному процесі і із даним статусом в цивільному процесі. Якщо, суддя вважає, що адвокат не наділений правами представника і не може заявляти від його імені клопотання, заяви, скарги, надавати пояснення, то фактично виходить, що суддя порушує ст. 42 ЦПК України та Закон України «Про адвокатуру». Варто вказати, що сам закон про адвокатуру, визначає, що адвокат має право представляти права та інтереси громадян. Фактично, закон підтверджує положення ЦПК щодо представництва адвокатом інтересів сторони в процесі. Цивільний процес забезпечує для адвоката виконання двох функцій, правозахисну та представницьку. Проте як показує практика, судді часто бачать лише одну функцію адвоката в суді, а саме функцію правозахисника, а не представника. Звичайно, з такою позицією судді погоджуватися не можна, і в разі не бажання судді допускати, до розгляду адвоката, в якості представника на основі необґрунтованих мотивацій, потрібно оскаржувати такі дії. ЦПК забезпечує адвокату роль представника і наділяє його тими ж самими процесуальними права, як наприклад і довіреність.

В даній статті ми не будемо розбирати ордер, як підставу допуску адвоката в цивільну справу, а лише розглянемо адвокатський договір, як підтвердження повноважень в суді. Питання спірності ордеру, як підстави допуску в цивільний процес і питання наділення адвоката повноваженням діяти від імені особи на підставі ордеру, на мою думку було дуже чудово викладено Ярославом Павловичем Зейканом в практичному посібнику «Адвокат: навички професії». Проте, все ж таки залишається відкритим питання: Чи може адвокат в цивільному процесі діяти від імені особи, а не в інтересах особи, як це прийнято? Пан Зейкан у вищевказаному посібнику вказав, що якщо стосується повноважень на вчинення адвокатом інших дій від імені цієї особи, то для цього потрібен документ, у якому б стояв підпис довірителя. Ця позиція щодо судового представництва узгоджується із ч. 4 ст. 42 ЦПК України, в якій вказується що повноваження адвоката можуть посвідчуватись договором. Саме в договорі, аналогічно як і в довіреності, стоїть підпис довірителя, який слугує доказом його волевиявлення на представництво інтересів саме цим адвокатом і саме в цих межах.

На мою думку, при складанні адвокатського договору бажано вказувати об’єм повноважень, які надаються адвокату стороною. Проте, це в деякій мірі являється і не обов’язковим, оскільки ч. 1 ст. 44 ЦПК України вказує, що представник, який має повноваження на ведення справи в суді, може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти ця особа. Із аналізу даної норми слідує, що якщо особа вже погодилась, що саме адвокат «А» буде представляти її права та інтереси в суді, то визначати в договорі всі процесуальні права, передбачені ст. 31 ЦПК України не вбачається необхідним. Проте як показує практика, бажано перестрахуватися і визначити повний спектр повноважень, аби уникнути непотрібних спорів із суддею. Інша справа, коли питання ставиться відносно обмеження повноважень адвоката. В даному випадку, в договорі повинно бути чітко прописано обмеження щодо вчинення певних процесуальних дій, оскільки в іншому випадку буде вважатися, що таких обмежень щодо повноважень адвоката, як представника, клієнтом не здійснювалося.

Не можна не відзначити і обов’язки адвоката передбачені Правилами адвокатської етики, якими визначається, що адвокат повинен завжди враховувати, що професія адвоката є не тільки джерелом заробітку для нього, а й має важливе соціальне значення, є однією з головних гарантій належного рівня захисту прав та свобод громадян і вимагає від своїх представників відданості цьому призначенню професії, благородства та людяності. Допомога малозабезпеченим громадянам може також полягати і в тому, що при підписання, наприклад на безоплатній основі договору, адвокат допомагає таким чином малозабезпеченим верствам в економії, оскільки не завжди є можливість оплатити послуги нотаріуса за виготовлення довіреності. Роз’яснення адвокатом такого права клієнту, не лише підвищує рівень довіри безпосередньо до адвоката, але й рівень поваги до адвокатури в цілому.